Главная » Файлы » Акмеологічний підхід

Професійне зростання вчителя
03.02.2016, 21:57

Професійне зростання вчителя

Професійне самовиховання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:

1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання.

2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.

3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо. Популярними серед учителів є газети "Освіта", "Шкільнийсвіт", журнали "Рідна школа", "Шлях освіти" та інші, а також зарубіжні періодичні психолого-педагогічні видання.

4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій. Лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Педагог, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів.

Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму (рис. 4.1).

Структура й основні напрями професійно-педагогічного самовдосконалення

Становлення педагога як професіонала і суб'єкта продуктивної діяльності - це процес наближення до ідеалів культури, вершин професіоналізму, творчої самореалізації. Учені наголошують на нерівномірності етапів і ступенів професійного становлення особистості, позначаючи її як індивідуальну траєкторію професійного зростання, професійну кар'єру.

Професійна кар'єра - послідовність професійних ролей, статусів і видів діяльності в житті людини, її просування ступенями (щаблями) виробничої, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії.

Існують два види професійної кар'єри: особистісно кар'єра - сходження людини до висот професіоналізму, якості результатів праці, самореалізація в професійній діяльності і набуття на цій основі визнання людьми; посадова кар'єра - просування по службі.

Кожен педагог вибудовує свою кар'єру, виходячи з особистісних особливостей, ціннісних установок, умінь. Успішність кар'єри багато в чому залежить від того, наскільки правильно зроблено професійний вибір, наскільки вдалим було професійне самовизначення.

Американський фахівець з управління Майкл Драйвер виокремлює такі види кар'єри:

1. Лінійна кар'єра. Людина із самого початку трудової діяльності обирає певну галузь і наполегливо, крок за кроком протягом усього життя піднімається ієрархічною драбиною (наприклад, учитель -► керівник методичного об'єднання -> директор школи -> інспектор райвно і т. д.).

2. Стабільна кар'єра. Педагог, для якого характерна стабільна конфігурація кар'єри, ще в молодості обирає сферу своєї діяльності і до кінця трудового життя залишається в ній. Він підвищує свою майстерність, але не прагне просування ієрархічною драбиною.

3. Спіральна кар'єра. Така кар'єра характерна для людей, які з ентузіазмом працюють 5-7 років, а відтак втрачають інтерес до педагогічної роботи, переходять на іншу і все починають спочатку.

4. Короткочасна кар'єра. Людина часто змінює одну роботу на іншу. Випадково і тимчасово досягає незначних підвищень. Як правило, це некваліфіковані, часто недисципліновані працівники.

5. Платоподібна кар'єра. Якщо людина успішно справляється зі своїми обов'язками, її вважають гідною підвищення. Однак після кількох підвищень вона досягає рівня, що є межею її компетентності. На цьому рівні вона залишається до виходу на пенсію.

6. Кар'єра, що знижується (низхідна). Людина успішно починає свою професійну діяльність і кілька разів іде на підвищення. Однак через непередбачувані обставини (хвороба, зловживання алкоголем тощо) знижується якісний рівень її працездатності, що спричиняє повернення до найнижчого рівня кар'єри.

Професійна особистісна кар'єра є складовою життєвої стратегії педагога. Вона заслужена, якщо ґрунтується на особистісному зростанні, предметному й успішному самовдосконаленні, пов'язана з наполегливою працею, досягненням реальних результатів, ставленням педагога до неї як до життєвого покликання. Добре, якщо вона супроводжується і посадовою кар'єрою. Однак не всі педагоги прагнуть посадового підвищення. Деякі вважають, що підвищення призводить до адміністративної зайнятості, витіснення професійного змісту діяльності, тому займаються одним і тим самим 25- 40 років. їх кар'єра теж успішна, бо змістовна, наповнена духовністю, супроводжується зростанням суспільного визнання, шаною, нагородами, любов'ю вихованців.

Отже, професійна кар'єра - це насамперед рух. А рух не може бути без мети, спрямування на досягнення життєвого і професійного успіху, привабливої особистісної професійної перспективи.

Професійна діяльність неодмінно супроводжується змінами в структурі особистості педагога: відбувається посилення та інтенсивний розвиток якостей, що сприяють успішному здійсненню діяльності, а також придушуються і навіть руйнуються структури, що не беруть участі в цьому процесі. Позитивний вплив професії на особистість учителя виявляється у формуванні професійної самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, оволодінні педагогічним досвідом тощо. Проте вплив професії на особистість може мати деякі негативні прояви, наприклад різке загострення небажаних особистісних якостей, "огрубіння" і винесення назовні стереотипів поведінки, мислення, спілкування. Усе це спричиняє ускладнення у взаємодії з іншими людьми і робить поведінку таких людей неадекватною ситуаціям. Ідеться про професійні деформації особистості.

Професійні деформації (лат. deforma - перекручую, спотворюю) - деструктивні зміни особистості в процесі професійної діяльності.

Отже, професійний розвиток - це не тільки зростання та вдосконалення, а й руйнування та професійні деструкції, які характеризуються як зміни психологічної структури особистості в процесі педагогічної діяльності.

Професійні деформації мають такі ознаки: - авторитарність (франц. autoritaire - владний), яка виявляється в централізації всього навчально-виховного процесу, використанні повчального стилю спілкування; домінантність, консерватизм, догматизм;

- емоційна індиферентність (лат. indifferens - байдужий), яка характеризується емоційною сухістю і байдужістю до учнів;

- експансіонізм (лат. expansio - розширення), що виявляється в перебільшенні значення дисципліни;

- поведінковий трансфер (лат. transfero - переношу, переміщую), який реалізується в прояві ознак рольової поведінки, характерної для учнів;

- самовпевненість, прямолінійність, низька критичність мислення;

- відсутність комунікативної гнучкості;

- орієнтація на соціальне схвалення та ін. Професійні деформації заважають учителю в роботі

з учнями. Особливо чутливі до них важковиховувані учні. Саме вони переважно потрапляють під "гарячу руку" педагога й вислуховують нескінченні нотації. Вони прагнуть до самостійності, а педагогу здається, що краще їх застерігати від поганого вчинку, спокус. Так збільшується прірва непорозуміння, несприйняття позицій одне одного, назріває конфлікт.

Сензитивним (сприятливим) періодом для виникнення професійних деформацій є професійна криза.

Професійна криза - глибока невдоволеність від своєї діяльності, н результатів, відчуття власної неспроможності, нездатність до самореалізації, невідповідність задумів, можливостей отриманим результатам.

Зміни поведінки під час професійної кризи є відповіддю на складність завдань, розв'язання яких спричиняє поведінкові реакції, які закріплюються, перетворюються на стереотипи, загострюють певні особистісні якості.

У педагогічній діяльності вчителя виокремлюють такі типи професійних криз:

1) криза адаптації до професії, яку переживає кожен четвертий учитель на початку професійного шляху (24- 25 років);

2) криза рутинності роботи, яка зачіпляє учителів, які працюють у школі 10-15 років (32-33 роки);

3) криза вчителя з високим досвідом роботи (42- 43 роки).

Кризи настають найчастіше під час переходу від однієї стадії професійного становлення до іншої. Вони езакономірним явищем і постають як різкі зміни вектора професійного розвитку особистості педагога: або призводять до особистісної і професійної дезадаптації, або зумовлюють перехід на вищий рівень професіоналізму.

Конструктивний варіант розв'язання кризової ситуації передбачає вироблення вчителем нової стратегії життя, професійної діяльності, переосмислення, ревізію і корекцію ним своєї особистісно-професійної позиції, прийняття дійсності такою, якою вона є, відкриття в собі нових можливостей для самореалізації, підвищення професійної кваліфікації.

Найпоширенішим засобом профілактики цього явища є безперервна психолого-педагогічна освіта вчителя, підвищення його кваліфікації. Знання, здобуті під час навчання, швидко застарівають. У зарубіжній літературі фігурує навіть одиниця застарілості знань фахівця - т. зв. період напіврозпаду компетентності. У цьому разі цей термін, запозичений з ядерної фізики, означає тривалість часу після закінчення вищого навчального закладу, коли внаслідок застарілості набутих знань компетентність фахівця знижується на 50%.

Самоосвіта сприяє формуванню індивідуального стилю педагогічної діяльності, допомагає в осмисленні педагогічного досвіду і власної самостійної праці, є засобом самопізнання і самовдосконалення, шляхом педагогічного розвитку.

Одним із сучасних методів професійного самовдосконалення є метод "портфоліо" - опис роботи з аналізом її ефективності, найбільш вдалі методичні розробки, приклади творчих робіт учнів тощо. Він може містити також документи, які фіксують професійний розвиток (дипломи, грамоти, подяки, характеристики та ін.), наукові, творчі роботи, власні статті, статті відомих науковців, які висвітлюють особливості тієї проблеми, над якою працює власник портфоліо, психологічні дослідження, конспекти уроків, виховних заходів. Метод "портфоліо" допомагає вчителю не тільки систематизувати педагогічний досвід, накопичені знання, а й дати об'єктивну оцінку власному професійному рівню. Матеріали портфоліо можна упорядкувати за напрямами педагогічної діяльності, інтересами, обраною науковою проблемою, роками роботи тощо. Основою роботи над портфоліо є відображення професійного шляху, поглядів і планів учителя.

Для того щоб наблизити свій реальний образ до ідеалу, потрібно вміти керувати власним розвитком. Насамперед це означає уміння взяти на себе відповідальність за власне життя і професійну діяльність, вибудувати таку професійну освітню стратегію, яка б враховувала індивідуальні особливості, можливості, запити, задовольняла потребу в освіті, підвищенні кваліфікації в обраній сфері, інтелектуальному, фізичному, духовному розвитку. А це все передбачає оволодіння навичками самоорганізації і саморегуляції. У самоорганізації виявляється психологічна готовність до педагогічної діяльності, у саморегуляції - свідоме управління своєю поведінкою, психікою, енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити і розв'язувати складні проблеми.

Отже, основними шляхами професійного розвитку є професійне навчання, розвиток кар'єри і самоосвіта педагога. Професійний розвиток веде до принципово нового способу життєдіяльності вчителя - творчої самореалізації в професії, яка дає змогу виявити свої індивідуальні і професійні можливості. Найкоротша формула професійної діяльності педагога - постійна праця, творчість, гармонія знань, почуттів і поведінки.

 

Категория: Акмеологічний підхід | Добавил: SerVic
Просмотров: 797 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar