Главная » Файлы » Акмеологічний підхід

Практичні основи акмеологічної компетентності вчителя
03.02.2016, 20:27
Практичні основи акмеологічної  
компетентності вчителя
 
             Методичний посібник                
 
                                                       
АВТОРИ:
              Лях  Г.М., Барнінець О. В., Вишенська Н. В., Лісюк В.І., Проценко П.І., Рябикіна О.В.,  
             Стоїльська Г.І., Фокіна С.А., вчителі  історії  м. Бердянська, члени міського творчого
            центру «Акмеологія та підвищення якості освіти».
 
   
     У методичному посібнику висвітлено загальні світові тенденції в сфері педагогічної освіти в контексті акмеологічного підходу; надані критерії та показники сформованості акмеологічної компетентності вчителя; запропоновано діагностичні методики визначення сформованості  акмеологічної  компетентності вчителя та акмеологічний практикум у вигляді різноманітних завдань та анкет спрямованих на виявлення акмеологічного зростання особистості вчителя. Також, надаються поради вчителям.
     Посібник адресовано широкому загалу освітян, науковцям, викладачам, методистам закладів післядипломної освіти, аспірантам, студентам вищих навчальних закладів.
 
 
 
                                                               ПЕРЕДМОВА

     На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти виконання соціального замовлення суспільства і підвищення якості освіти можливе лише творчим педагогом з високим рівнем професіоналізму, духовності, індивідуального стилю педагогічного мислення, мотивації і здатності до інноваційної діяльності, потреби у творчій самореалізації.
   У створенні прогресивних систем професійної підготовки вчителя, які орієнтуються на інтелектуальний і креативний рівень розвитку особистості, значну роль відіграють процеси проектування і реалізації інтегрованих освітніх програм та педагогічних технологій, що ґрунтуються на наукових ідеях та універсальних методологічних підходах до організації освітнього процесу. Таким універсальним методологічним орієнтиром, який забезпечує цілеспрямованість і результативність цієї діяльності виступає акмеологічний підхід.
     Акмеологічний підхід щодо вивчення закономірностей досягнення вершин професіоналізму та творчості є одним із прогресивних та перспективних для сучасної системи освіти. Саме акмеологічний підхід та акмеологічні технології сприяють розвитку внутрішнього потенціалу, високого професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі "людина-людина", що складають основу його професійного іміджу й життєвого досвіду.
     Провідні вершинні характеристики "акме" дослідники (Н. Кузьміна, О. Бодальов, В. Бранський, Ю. Гагін, А. Деркач, С. Пальчевський, С. Пожарський, П. Флоренський та інші) розглядають у вигляді сутності, яка розуміється як внутрішнє, загальне, відносно стійке, пізнаване мисленням підґрунтя явищ, і характеризується основною вершинною ознакою, що проявляється у наступних властивостях, які розкривають сутність визначення акме: вищий ступінь будь-чого; вищий ступінь розвитку; вершина, квітуча сила, досконалість; вершина як зрілість усього; вершина досконалості у людині; вершина, розквіт здібностей людини; вершина як фізична, особистісна і суб'єктивна зрілість людини; вершина в обраній професійній діяльності; вершина як результат діяльності; вершина як реалізація творчих здібностей; вершина досконалості і могутності.
     Слід відзначити, що публікацій з акмеології не так і багато і до того ж більшість із них є науковими виданнями. Тому назріла нагальна потреба в систематизації знань з цієї науки.        Відповідно до задуму авторів, у посібнику "Практичні основи акмеологічного розвитку особистості в умовах освітньо-інформаційного простору" знаходять відображення чотири основних ідеї:
а)    міждисциплінарність, яка передбачає включення матеріалу з різних галузей науки, що мають свій предмет в освіті фахівців, які працють у системі "людина-людина";
б)  комплексність, яка передбачає різноманітність зв'язків освіти спеціаліста з різними сторонами життєдіяльності людини і суспільства, а також характеристику соціального контексту розвитку освітньої практики;
в)   всебічність - можливість повніше охопити проблеми, які потребують теоретичного осмислення і практичного вирішення;
г)   цілісність - можливість показати єдність різних напрямків освітньої діяльності; важливість освіти для цілісного розвитку людини.
 
 
 
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ АКМЕОЛОГІЇ
ЯК НАУКИ (у запитаннях та відповідях)
З чим пов'язане виникнення і розвиток акмеологи як галузі інтегративного знання?
      Акмеологія - наука, яка нещодавно започаткувалася і знаходиться зараз у стадії активного становлення. Сьогодні до неї виявляють підвищений інтерес як у близькому, так і в далекому зарубіжжі. Особливу зацікавленість викликають наукові напрями, які безпосередньо пов'язані з розвитком професіональної діяльності особистості. Свідченням підвищеної уваги до цієї науки є також створення Міжнародної академії акмеологічних наук (МААН), яка вже провела перші свої засідання у місті Москві. Символічним є те, як відзначають дослідники-акмеологи, що поява терміну „акмеологія" відноситься до періоду бурхливих інтелектуальних і соціальних пошуків 1920-х років, коли започатковувалися такі галузі науково-практичного знання, як евриологія (В. Бехтерєв), ергонологія (В. Мясищев).
      Акмеологія (від давньогрецького акме - квітуюча сила, вершина) - наука про досягнення людиною найвищих вершин у життєдіяльності та самореалізації творчого потенціалу, який є основою загальнолюдських потенційних можливостей. У вітчизняній психолого-педагогічній науці акмеологію визначають як галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін та вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.
      Соціокультурним прототипом виникнення акмеології була така течія в російській поезії початку ХХ століття, як акмеїзм (А. Ахматова, З. Городецкий, М. Гумільов), а її природничонауковою передумовою стали дослідження Ф. Гальтона і В. Освальда про вікові закономірності творчої діяльності та І. Перна, що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних чинників.
Хто першим увів у науковий обіг термін „акмеологія "?
        Першим, хто обумовив необхідність створення нової науки про найплідніший період людського життя, був відомий радянський психолог Б. Ананьєв, однак пальма першості у внесенні терміну „акмеологія" в науковий обіг належить Н. Рибнікову. Так у своїй праці „Людина як предмет пізнання" Б. Ананьєв, ведучи мову про структуру розвитку психофізіологічних функцій дорослої людини, згадує, що на той час одним із найважливіших завдань психології стала побудова загальної теорії індивідуально-психічного розвитку людини. Це пояснювалося тим, що до того часу склалися лише теорії, одна з яких (генетична психологія) визначала закономірності психічного розвитку дитини і підлітка, друга (психогерентологія) характеризувала психофізіологічні синдроми старіння у старості.
Які існують чотири основних етапи розвитку акмеології?
        У розвитку амеології виділяють чотири основних етапи: латентний, номінаційний, інкубаційний, інституційний. Перший, латентний стосується тих часів, коли складалися історичні, соціальні, філософські, культурологічні, педагогічні і практичні передумови виокремлення в науковому пізнанні нової сфери людинознавства. Другий, номінацій ний, наступив тоді, коли соціальна потреба в археологічних знаннях була усвідомлена і визначена шляхом уведення Н. Рибниковим у 1928 році у науковий обіг нового спеціалізованого терміну „акарологія". Початок третього етапу, інкубаційного, пов'язують із виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміної про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики в якості нової галузі людинознавства. Передумовою його стали праці Б. Ананьєва, у яких учений узагальнив і систематизував дослідження людинознавства другої третини 20 століття. У цей час друкуються праці Н. Кузьміної „Професіоналізм діяльності викладача та майстра виробничого навчання" і „Професіоналізм педагогічної діяльності", які визначають об'єктом акарології насамперед професійну діяльність викладача, що згодом зумовило зародження нової археологічної галузі - педагогічної акарології. Однак уже в цих працях були описані закономірності, запропоновані принципи і методи, які певним чином виправдовували себе під час дослідження і розвитку професіоналізму в багатьох інших сферах діяльності людини. Поступово поширювалася думка про те, що акарологія - наука про закономірності розвитку професіоналізму. Практична ж потреба в такому розвитку існувала завжди і продовжує існувати.
       Таким чином, третій етап у розвитку акарології завершився висуненням програми розгортання акарології в якості особливої науки про шляхи досягнення вершин професіоналізму в різних галузях людської діяльності. Завершення його пов'язане, насамперед, з виходом у світу 1993 році спільної праці А. Деркача і Н. Кузьміної „Акмеология - наука о путях достижения вершин профессионализма".
      Четвертий етап, інституційний, пов'язаний із створенням низки соціальних структур: археологічних кафедр, лабораторій у вузах, Міжнародної академії археологічних наук (МААН). У цей період у 1995 році за загальною редакцією А. Деркача виходить із друку колективна монографія „Основи загальної і прикладної акарології", у якій знайшли своє узагальнення проведені останнім часом археологічні дослідження, їхні результати, дістали визначення основні наукові напрями. У той же час були опубліковані монографії таких дослідників-акмеологів, як: О. Анісімова, Є. Богданова, В. Зазикіна, Л. Лаптєва, А. Реана, С. Степанова та інших.
      Що є центральною проблемою акмеології особистості? Акмеологія як наука
розглядає та вивчає зрілу особистість, яка прогресивно розвивається та
самореалізується, головним чином, у професійних досягненнях.
Яка відмінність між предметом педагогічної і загальної акмеології?
      На відміну від загальної акмеології, яка вивчає зрілість особистості та її акме, предметом педагогічної акмеології є професійна зрілість педагога та її вдосконалення. Наприклад, науковці Г. Кримська та В. Панчук таким предметом вважають парадигму проблем діяльності педагога як фахівця, дослідження професіоналізму в його педагогічній діяльності.
Які існують основні напрями або підгалузі педагогічної акмеології?
Оскільки предметом педагогічної акмеології є саморозвиток суб'єктів педагогічного процесу (педагогічних працівників дошкільних навчально- виховних закладів, учителів середньоосвітніх навчальних закладів, професорсько-викладацького складу спеціалізованих освітніх закладів різного рівня акредитації, закладів післядипломної освіти і відповідного цим закладам континенту вихованців, учнів, студентів, курсантів та слухачів) у ході освітньої діяльності з метою підготовки до самовизначення в житті, професійного становлення, розвитку і вдосконалення професійної майстерності на шляху реалізації особистісної стратегії життя. За умови такого розуміння предмету педагогічної акмеології зрозумілим та обґрунтованим стають її підгалузі: акмеологія довкілля, акмеологія шкільної освіти, акмеологія середньої професійної освіти, акмеологія вищої освіти, акмеології післядипломної освіти.
У чому полягають основні завдання педагогічної акмеології?
Завданнями педагогічної акмеології є:
-         розвиток у довкіллі, шкільному віці та юності у процесі виховної та освітньої діяльності у вихованців тих відмінних внутрішніх ознак, які необхідні для найповнішої професійної самореалізації;
-         розробка методик та психотехнік професійного самовизначення особистості на етапі виходу із стін середніх загальноосвітніх закладів у самостійне життя;
-          дослідження психолого-педагогічних умов професійного становлення особистості у період навчання у стінах спеціальних закладів різного рівня акредитації;
-         розробка акмеологічних моделей професійного становлення фахівців різноманітних галузей господарства та педагогічних працівників, відповідальних за їх підготовку;
-          знаходження шляхів удосконалення педагогічної майстерності педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх, середніх спеціалізованих та вищих закладів навчання, виховання і освіти;
-          розробка й наукове обґрунтування моделей професіоналізму педагогічної діяльності як динамічної системи, інваріантної щодо всіх педагогічних систем;
-          розробка методичного інструментарію, що дозволятиме діагностувати досягнутий рівень професіоналізму як окремим педагогом, так і педагогічним колективом;
-          дослідження діяльності педагогічних колективів як цілісної фахової системи;
-          проведення лонгітюдних досліджень досягнення педагогами і викладачами високого рівня професіоналізму та авторських систем їх діяльності;
-          розробка проблем, пов'язаних із механізмами формування у майбутнього професіонала фахової мотивації, саморефлексії, потреби в актуалізації фахово-особистісного потенціалу;
-          розробка акмеологічних концепцій розвитку дошкільної, шкільної, середньої та вищої професійної освіти;
-          визначення акмеологічної стратегії розвитку післядипломної освіти.
Які основні категорії педагогічної акмеології?
      У педагогічній акмеології сформувалася ціла низка методологічних категорій: професіоналізм діяльності, зрілість, акмеограма, акмеологічне середовище, акмеологічний аналіз, акмеологічні технології, акмеологічна школа, акмеологічна позиція вчителя та викладача, системно-комплексна діагностика.
      Професіоналізм діяльності - якісна характеристика, пов'язана з якістю вирішення професійних завдань в умовах обмежень і наказів, що накладаються нормами, принципами і правилами професій і тим виробничим середовищем, у якому професійна діяльність здійснюється.
     Зрілість (дорослість) у словниковій педагогічній літературі (А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський) трактується як найтриваліший період онтогенеза, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей людської особистості. Хронологічні рамки цього періоду доволі умовні й визначаються моментом завершення юності та початком періоду старіння.
      Акмеограма - опис акмеологічних інваріантів у суб'єктивних характеристиках праці людини, в її суб'єктивних якостях, які в значній мірі забезпечують професіоналізм особистості педагога і професіоналізм його діяльності (за В.Н. Максимовою).
      Акмеологічне шкільне середовище - простір школи та зв'язаного з нею соціуму, духовно формуючі впливи яких спрямовані на досягнення акмеологічно значимих результатів як учнями так і вчителями в умовах творчих пошуків та престижу самоудосконалення в зонах автентичного самовизначення.
      Акмеологічний педагогічний аналіз - розгляд цілісного процесу і найвищих результатів навчальної діяльності учня та професійної вчителя крізь призми гіпотетичних вершинних досягнень, „вузлів" зв'язку різноманітних напрямів розвитку людини, сміливості творчого вирішення проблем, можливих інтегративних показників.
      Акмеологічні педагогічні технології - це технології, які, з одного боку, спрямовані на саморозвиток учня згідно його задатків та внутрішньої інтенції в умовах варіативності освітніх програм, а, з другого боку, це технології, спрямовані на досягнення кожним учнем своїх можливих найвищих результатів за умови поєднання зусиль усіх фахівців, які здійснюють педагогічний супровід вихованців: практичних психологів, соціальних педагогів, валеологів, працівників шкільних бібліотек, класоводів, класних керівників, учителів- предметників.
       Акмеологічна школа - це школа, едукаційний процес якої вибудовується на засадах акмеологічної концепції, що базується на методологічному підґрунті, складовими якого виступають автентична педагогіка та синергетичні підходи до формування особистості учня.
      Акмеологічна позиція вчителя та викладача - налаштування на конгруентність у стосунках з вихованцем, сприйняття його у світлі потенційних можливостей, готовність до здійснення педагогічного патронату підопічного на основі реалізації цих можливостей, пошук шляхів професійного удосконалення для виконання цих завдань.
      Системно-комплексна діагностика - технологія та методика акмеоло- гічного аналізу, який спрямований на виявлення та дослідження взаємодії різноманітних чинників і показників цілісного розвитку вихованця та причинно-наслідкових зв'язків у процесі акмеологічного впливу на нього. Такий аналіз передбачає системне вивчення освітніх методик та технологій і вимір вершинних досягнень учня, студента, курсанта чи слухача та окремих учителів, викладачів. Напрям акмеології, який досліджує цю проблему, називається акмеометрією.
У чому полягає зміст категорії професіоналізму як однієї із центральних категорій педагогічної акмеології?
      Професіоналізм - головна категорія не лише педагогічної, а й загальної акмеології, наукового осмислення якої, на жаль, не знаходимо ні у педагогічних, ні у психологічних словниках. У визначенні акмеолога О. Бодальова професіонал – це суб'єкт діяльності, який володіє такими характеристиками розуму, волі, почуттів, які являють собою стійку структуру і дозволяють йому на високому рівні продуктивності виконувати ту діяльність, у якій він зарекомендував себе як справжній фахівець".
       Загальні акмеологічні інваріанти професіоналізму в підструктурі професіоналізму діяльності виступають як ефективні спеціальні вміння здійснювати надійні і точні прогнози - основу планування і реалізації будь-якої діяльності, умінь приймати відповідальні й ефективні рішення, зокрема в екстремальних та нестандартних ситуаціях, уміння здійснювати самоконтроль і саморегуляцію на високому рівні. Особливі акмеологічні інваріанти професіоналізму можна представити як такі вміння, що відображають специфіку професійної педагогічної діяльності. Наприклад, педагоги- професіонали повинні обов'язково володіти розвиненими комунікативними вміннями впливати, переконувати, навіювати, полемізувати, вислуховувати та ін.
      Акмеологічна професійна позиція педагога-акмеолога повинна випливати із фундаменту його професіоналізму, у якому органічно поєднані компетентність, особистісна орієнтація і морально-духовна цінність. Вона віддзеркалює життєвий філософський рівень культури вчителя, професійні цінності та стиль відносин у сфері освіти й соціальному середовищі, створює можливість повнішої самореалізації.
Чим обумовлено актуальність появи акмеологічних концепцій шкільної освіти?
      Актуальність появи акмеологічних концепцій шкільної освіти обумовлюється низкою причин. Центральною серед них є та, що лише поодиноким людям вдається реалізувати без особливої сторонньої допомоги закладений у них внутрішньо особистісний потенціал розвитку. Згідно з дослідженнями Н. Кузьміної професіоналами високого класу стають приблизно 5% від тих, хто зайнятий у певному виді професійної діяльності. У решти успіхи незначні. Невміння та нездатність реалізувати себе на творчому рівні в царині професійної діяльності негативно впливає на рівень самооцінки, особистісну сферу життя, а в окремих випадках і на здоров'я. Високий рівень професіоналізму пов'язується з вихованням відповідних йому рис характеру, особливостей натури, фундаментальні основи яких складаються і шліфуються у період навчання у школі.
      Низький рівень самореалізації особистості пояснюється невідповідністю сучасним вимогам якості освіти, що, насамперед, пов'язується з розпливчастивістю її цілей і стратегій. Для акмеології шкільної освіти ціллю номер один стає передача підростаючому поколінню найважливіших компонентів того напрацьованого людством досвіду, який, будучи сформованим на сучасному рівні досягнень цивілізованого світу, відкриває перспективні напрями самореалізації особистості згідно з внутрішньо особистісною спрямованістю та генетично закладених задатків і здібностей.
Яке значення провідних ідей акмеологічної концепції шкільної освіти В. Н. Максимової?
     Розробка ідей акмеологічної концепції шкільної освіти завідувача кафедри Ленінградського обласного інституту розвитку освіти м. Санкт- Петербурга В. Максимової базувалась на дослідженні кореляції між рівнем навченості та розвитком інтелекту учня, яка складає лише 33%. Причинами низької соціальної адаптації випускників загальноосвітніх навчальних закладів окрім невідповідних поки-що соціально-економічних умов для підтримки автентичної самоорганізації юнаків та дівчат є відсутність загальновизнаних методик та технологій розвитку життєорганізуючого рефлексу цілі кожного учня з урахуванням його здібностей, задатків та внутрішньо-інтенційної спрямованості; перевага репродуктивних технологій навчання за умови нестачі орієнтованих на розвиток творчого мислення та дії; непідготовленість педагогів до роботи з учнями „крайніх полюсів": відстаючими і обдарованими.
      В акмеологічній конепції шкільної освіти В.Н. Максимової предметом педагогічної акмеології виступає цілісний розвиток людини, яка зростає, поетапне формування її зрілості зусиллями нового типу педагога, що є фахівцем із розвитку дитини в предметному навчанні та майстром застосування корекційно-розвиваючих технологій розвитку обдарованості та творчості.
      Спираючись на наукову основу акмеології, представлену інтеграцією знань про розвиток людини як індивіда, особистості, індивідуальності та суб'єкта життєдіяльності. В.Н. Максимова вибудувала свою акмеологічну концепцію шкільної освіти на таких провідних ідеях:
1.        Ціль і результат освітнього процесу в школі - цілісний розвиток підростаючої людини, який виявляється в інтегральній якості - зрілості - на кожній рубіжній східці навчання, дорослості та статевого визрівання. Зрілість - це акме-форма, яка взаємодіє з іншими акме-формами, що розкривають вершини, інтегральні характеристики цілісного розвитку людини: індивідуальність, творчість, здоров'я, духовність й ін.
2.    Цілісний розвиток підростаючої людини і поетапне формування її зрілості можливе за певних психолого-педагогічних умов:
•       побудови змісту освіти не як наукознавства, а як людинознавства, як відображення в освітніх областях системи відношень людини зі світом, включаючи сферу „людина-людина", яка відсутня в базовому навчальному плані середньої школи;
•     спрямування виховного процесу на формування життєвої стратегії стійкого розвитку особистості та індивідуальності у нестабільних умовах суспільства, на вирішення життєвих проблем учня у ході його взаємодії з педагогом;
•    застосування технологій навчання якісно нового, акмеологічного рівня, який забезпечує успіх і високі досягнення у навчанні кожного учня;
•        створення у школі акмеологічного освітнього середовища, середовища устремління до успіху, творчості, високих результатів, коли престижно якісно вчитися і якісно працювати, дотримуючись морально-правових норм взаємодії педагогів і дитини;
•    організація взаємодії з батьками, спрямованої на їх поетапне формування як суб'єктів педагогічного процесу: І - інформаційне забезпечення; II - залучення до співучасті в батьківських зборах і шкільних заходах; III - творче співробітництво в позакласній і навчальній роботі.
3.   Поява нового типу педагога, який повинен бути фахівцем з розвитку дитини в предметному навчанні та володіти корекційно-розвиваючими технологіями навчання і технологіями розвитку обдарованості й творчості.
Формулою розвитку акмеологічних шкіл є: Особистість-Творчість-Талант- Лідер.
У чому полягає місце і роль акмеометрії серед інших напрямів акмеології?
Акмеометрія - напрям акмеології, який забезпечує можливість аналізу процесів і вершинних результатів навчальної та професійної діяльності крізь призму можливих вершинних досягнень, інтегративних показників, „вузлів" зв'язку різних напрямів розвитку і творчої діяльності людини. На жаль, у педагогічній акмеології акмеометрія знаходиться на початковій стадії розвитку. Процес пошуку критеріїв та методик оцінки найвищих досягнень у роботі вчителів та учнів, викладачів та студентів лише розгортається. На заваді виробленню акмеологічних показників стоїть консерватизм нормативів оцінки освітніх стандартів, спрощення стандартизованих методик діагностики, які нездатні вимірювати процеси розвитку школяра чи студента. Важлива роль в акмеометрії належить системно-комплексній діагностиці - компоненту структури освітньої програми, який слугує корекції педагогічного процесу. Діагностична інформація допомагає у відборі навчальних програм і технологій навчання, унормуванню домашніх завдань.
У чому полягає значення акмеологічних технологій?
Акмеологічні технології - це сукупність засобів, спрямованих на розкриття внутрішнього потенціалу особистості, розвитку властивостей і якостей, що сприяють досягненню високого рівня особистісно-професійного розвитку й професіоналізму. За допомогою акметехнологій організовується і реалізується рух особистості до вершин самореалізації в різних сферах взаємодії. Сутність акмеологічних технологій О. Дубасенюк вбачає у їх спрямованості на постійний розвиток особистості фахівця, його професійного мислення в діяльності. Акмеологічні технології розглядаються як інтегрована система, яка вміщує: 1) технологію проектування і реалізацію програми професійно-педагогічної підготовки (освітньої програми); 2) технологію управління організаційно педагогічними процесами; 3) технологію виховання духовно-морального потенціалу людини; 4) технологію успішного навчання кожного; 5) технологію акмеологічого супроводу педагогічного процесу.
      До акмеологічних технологій також відносять: моделюючі технології, технології життєвого проектування і саморозвитку, технологію кооперованого навчання, модульно-тьюторську технологію, технології самовиховання, життєвого успіху, проблемно-пошукову технологію, технологію продуктивного навчання, технологію родинного виховання, технології особистісного зростання, життєтворчості, супроводу морального і духовного саморозвитку особистості.
      Акметехнології спрямовані на формування мотивації до самоствердження, пізнання себе, свого внутрішнього світу, усвідомленя себе частиною соціуму. Кінцевий результат використання акметехнологій - стійка здатність до самостійного вибору, самовдосконалення, самореалізації в мінливих соціокультурних умовах.
Які особливості акмеологічних моделей сучасного вчителя, запропонованих В. Н. Максимовою та Г. С. Даниловою?
      Складовими акмеологічної моделі вчителя російської вченої-дослідниці В. Максимової є професійна, особистісна, духовна зрілість та акмеологічна позиція педагога. Професійна зрілість, на думку вченої, це готовність педагога до інноваційної професійно-педагогічної діяльності. У структуру її входять:
1)  професійна компетентність як система знань і умінь педагога;
2)         педагогічна майстерність як здатність до творчого, нестандартного вирішення професійних завдань;
3)     педагогічна спрямованість професійної діяльності як система домінуючих мотивів роботи у школі, стійка мотивація педагогічної діяльності.
      Особистісна зрілість педагога виявляється в його здатності визначати свою „зону найближчого розвитку" у професійному плані, виділяти перспективні напрями і варіанти засобів і шляхів розширення зон саморозвитку. Вершину ж акмеологічної моделі педагога складає духовна зрілість. її досягненню може сприяти формування професійної компетентності педагога з опорою на систему знань про людину і її розвиток, на знання психології особистості, психології пізнання і спілкування, вікової психології, на знання валеології та акмеології шкільної освіти. Психолого-валеологічна грамотність педагога - це складова частина його професійної компетенції.
     В. Максимова пропонує для педагогів-акмеологів алгоритм самоудосконалення і корекції якості знань, рис характеру і якостей особистості. Він включає 5 ступенів: 1) самоаналіз діяльності (ціль: а) вияснити причини невдач і успіхів, б) визначити, які риси характеру, якості особистості, способи діяльності необхідно усунути, а які удосконалити); 2) уточнення, порада, тест; 3) уточнення списку того, що треба усунути, а що удосконалити; 4) програма діяльності на місяць (наприклад: щоденний тренінг, режим дня, робота над мовленням, контроль над своїми діями; 5) визначення термінів, відслідковування результатів, відпрацювання однієї риси чи якості (щоденний підрахунок балів).
      Акмеологічна модель учителя Г. Данилової передбачає розвиток основних здібностей педагога згідно з класифікацією, запропонованою В. Крутецьким. Зокрема таких, як: дидактичних, академічних, перцептивних, організаторських, сугестивних (емоційно-вольовий вплив на учнів за наявності таких якостей, як: рішучість, витримка, вимогливість, відповідальність, наполегливість, упевненість), комунікативних, педагогічної уяви, здатності до розподілу уваги, особистісних (інтелігентність, правдивість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, наполегливість, самовідданість, самоорганізація, науково-педагогічне мислення, педагогічний такт).
Яким чином відбувається становлення та розвиток акмеологічних ідей
у теорії й практиці закладів післядипломної освіти?
      Сучасний стан післядипломної освіти в Україні на засадах акмеологічного підходу є підсумком усієї попередньої історії розвитку освіти дорослого населення й дає змогу простежити еволюцію зародження акмеологічних ідей.
      Вивчення досліджень учених-практиків у галузі освіти дорослих (А. Кузьмінський, Н. Протасова, Л. Сігаєва, С. Сисоєва, Л. Тимчук, Н. Чепурна та ін.) засвідчило, що розвиток сучасної системи післядипломної освіти зумовлений багатьма соціальними, економічними, культурологічними, особистісними факторами та потребами професійного зростання педагога. Початком цього процесу можна вважати XVIII ст., коли у процесі розвитку культурно-освітніх структур, гуманістичної літератури зароджується філософська демократична суспільна думка про саморозвиток людини як суб'єкта пізнання, діяльності, соціальних відносин тощо. У ХІХ ст. створюються вищі навчальні заклади: у 1805 р. відкрито Харківський університет, у 1834 р. - університет св. Володимира в Києві, виникають вищі навчальні заклади, що об'єднують гімназичний та університетський курси [Волинська гімназія у Кременці (1805-1832), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), при якому існував Інститут східних мов для підготовки перекладачів (1828-1855), гімназія вищих наук у Ніжині (1820), згодом перетворена у математичний (1832), а потім в юридичний (1840) ліцей]; у 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі відкривається Новоросійський університет. Створення вищих навчальних закладів сприяло пробудженню інтересу до освіти дорослих та зародженню теоретичних засад її розвитку в Україні.
      Поступово освіта дорослих від нестабільності в науково-методичному забезпеченні педагогічних працівників набуває системності, а заклади післядипломної освіти сприяють відновленню, оновленню та поглибленню необхідних загальноосвітніх та професійних знань, умінь і навичок фахівця; набуттю професійного досвіду та професійній адаптації; створенню умов для підвищення його загальнокультурного рівня, розвитку інтелектуального та творчого потенціалу; подоланню існуючих стереотипів, запобіганню виникнення нових; стимулюванню самоосвіти та саморозвитку фахівця.
      На початку ХХ ст. в освіті дорослих відбувалися значні зміни: відкривалися вечірні класи для дорослих, різні курси, гуртки самоосвіти, бібліотеки, музеї, виставки, народні будинки, читалися публічні лекції; було створено народні університети. Таким чином створювалися умови для формування та розвитку національної освіти. Архівні документи і матеріали свідчать, що жовтневі події 1917 р. інтелігенція прийняла неоднозначно. Більше половини членів Спілки вчителів на чолі з В. І. Чарнолусським на знак протесту припинили викладацьку роботу взагалі. У першому документі-зверненні «Від народного комісара з освіти» від 29 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1917 р. А. В. Луначарський наголосив, що «школа для дорослих повинна зайняти широке місце в загальному плані народного навчання».
      Інтенсивний розвиток теорії та практики освіти дорослих розпочався після 1917 р. у зв'язку з організацією роботи з ліквідації масової неписьменності народу та відкриттям у Петрограді (грудень 1918 р.) Інституту позашкільної освіти. У березні 1920 р. Всеукраїнська нарада з освіти затвердила новий зміст системи освіти Радянської України, згідно з яким професійна освіта в Україні поділялася на нижчу (масову) і вищу професійну школу. До вищої професійної школи були віднесені інститути й технікуми, до нижчої - навчально-виховні заклади, що готували кваліфікованих робітників. У 1920 р. в Україні діяло 38 інститутів, де навчалося 57 тис. студентів, а також 13 тис. робітфаків і 665 професійних шкіл.
      Протягом ХХ століття науково-методичні засади післядипломної освіти України постійно змінювались, а саме: від принципу послідовності у навчанні (І. Жерносєк) до принципу неперервності (І. Зязюн), навчання впродовж усього життя (С. Болтівець), андрагогіки (Н. Протасова), інноваційності (Л. Даниленко); від системного принципу організації навчального процесу в ІУВ (В. Бондар, В. Маслов) до системно-модульного (А. Фурман), очно- дистанційного (В. Олійник); від системного наукового підходу до управління соціально-педагогічними системами (М. Красовицький, С. Крисюк, В. Маслов) до синергетичного (Н. Протасова).
      У 1992 році вітчизняними вченими була розроблена концепція неперервного підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів України, яка визначила, що це єцілеспрямований, спеціально організований процес систематичного оновлення професійної компетентності працівників освіти, зумовлений динамікою розвитку суспільства, науки, освіти та потребами, що випливають з особистого досвіду і специфіки діяльності кожного педагога.Його головною метою є приведення професійної компетентності педагогічних працівників у відповідність із визнаними світовими стандартами, розвиток їхнього творчого потенціалу та педагогічної майстерності, підвищення інтелектуального і загальнокультурного рівнів.
      У 90-ті рр. XX ст. - на початку XXI ст. простежуються нові тенденції щодо визначення наукових підходів до організаційних форм та методичного забезпечення навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників в інститутах післядипломної педагогічної освіти. Вони мають своїм джерелом, з одного боку, прогресивні педагогічні ідеї дослідників процесу навчання, а з іншого - критичний аналіз практики підвищення кваліфікації.
У чому сутність акмеологічного підходу в післядипломній освіті?
      Акмеологічний підхід є базисним узагальнюючим поняття м акмеології, що акумулює сукупність принципів, методів, прийомів, засобів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності, орієнтованих на прогноз якісного результату в підготовці педагога, високий рівень продуктивності й професійної зрілості. Основною сутнісною характеристикою акмеологічного підходу є прагнення до відновлення цілісності суб'єкта, який проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й суб'єктно-діяльнісні характеристики вивчаються в усіх взаємозв'язках для того, щоб сприяти досягненню вищих професійних рівнів (В. Вакуленко). Акмеологічний підхід пропонує цілісний розвиток людини і в якості найвищої цінності розглядає її індивідуальність.
      Акмеологічний підхід у післядипломній освіті має бути пріоритетним напрямком, який спонукає особистість педагога до прогресивного саморозвитку, самоорганізації та відповідно професійного самовдосконалення. Застосування в післядипломній освіті цього підходу полягає в наступному:
-         створення особистісно-гармонійного професійного іміджу та «Я- концепції», тобто активізація професійно-особистісних якостей, які сприяють самоствердженню, відокремлення власних поведінкових моделей, ціннісних установок, адекватне виділення себе із соціального й професійного середовища, оволодіння системою засобів, методів, механізмів саморегуляції, що сприятимуть самовдосконаленню та самореалізації себе як особистості;
-       організація особливого акмеологічного середовища, у якому розвиток професіоналізму педагога є цінністю, традицією, вимогою, реальністю та ідеалом. Для такого середовища характерним є міжособистісне співробітництво, під час якого відтворюються сутнісні сили педагога як суб'єкта професійної діяльності;
-         утвердження власної акмеологічної позиції, тобто орієнтація на досягнення високих результатів у власній професійній діяльності за умови дотримання морально-правових норм поведінки й духовно-моральних цінностей;
-     розвиток інноваційного творчого потенціалу педагога як у курсовий, так і в міжкурсовий період. Інноваційність як потужний професійний потенціал особистості полягає в готовності започатковувати нові технології і підходи до вирішення педагогічних завдань, створювати авторські науково-методичні розробки, узагальнювати та розповсюджувати передовий педагогічний досвід;
-      самоосвітня діяльність педагога як важливий показник якості освіти, готовності до самонавчання та самооцінки, важливий критерій життєтворчості;
-         складання плану самовдосконалення: вивчення передового досвіду колег, проведення відкритих уроків, самоаналіз уроків, обговорення відвіданих уроків, участь у конкурсах тощо;
-            самореалізація власного творчого потенціалу, яка відображає можливості педагога в повній мірі презентувати свої можливості та застосовувати їх у процесі продуктивної діяльності. Самореалізація педагогом власного особистісного та професійного потенціалу має різні форми прояву: розкриття свого творчого потенціалу під час практичної діяльності, наполеглевість у здійсненні життєвих та професійних планів, умінні відстоювати власну позицію;
-                     поповнення власного професійно-педагогічного арсеналу інтерактивними формами та методами навчання, як-от: урок-тренінг, урок- дослідження, урок-панорама, урок-пошук, урок-мандрівка, урок-практикум, урок-казка, урок-композиція, урок-діалог та ін.;
-     залучення слухачів курсів підвищення кваліфікації до науково-дослідної діяльності,результати якої відбиваються в таких формах, як-от: науковий звіт (реферат, доповідь, виступ на семінарі чи конференції) з проблеми дослідження; введення в практику комплексу дидактичних матеріалів; апробація в інноваційному режимі ідей учителів-новаторів; створення авторської методики, технології; реалізація положень концепції на основі розробки й апробації авторської програми, навчального посібника; узагальнення власного досвіду, систематизація і опис методичних прийомів, використаних форм і методів роботи; стаття в періодичне видання з проблеми; методичний посібник із програми дослідження; методичні рекомендації для вчителів і учнів; участь у проектній діяльності; комп'ютерна презентація результатів дослідження для впровадження в досвід роботи інших колег тощо;
-       розвиток корпоративної культури, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах роботи, як-то: співпраця у творчих групах, науково-дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, у діяльності Шкіл (Школа молодого вчителя, Школа передового педагогічного досвіду, Школа професійної майстерності, Школа молодого методиста), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах тощо;
-        складання плану-проспекту самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;
-       розробка власної самопрезентації, укладання творчого портфоліо вчителя - колекція власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок, засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля вчителя, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми;
-        підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів: відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, виставок, читання літератури, преси; знайомство й спілкування з цікавими людьми, творчими особистостями, колегами- однодумцями; наявність хобі тощо.
Що таке акмеологічний аспект розвитку професіоналізму педагога?
Під акмеологічним аспектом розвитку професіоналізму педагога розуміють розвиток професійної діяльності, удосконалення її результату та особистісне зростання педагога.
Які існують психолого-акмеологічні умови розвитку професіоналізму педагога?
      Психолого-акмеологічними умовами розвитку професіоналізму педагога є: соціальне держзамовлення на професіоналів вищої кваліфікації; ситуації професійно-осбистісного розвитку; акмеологічне середовище; професійне співробітництво з колегами; інноваційність; активна взаємодія з учнями та результат спільної діяльності; професійна рефлексія з усіма учасниками педагогічного процесу.
Які категорії розвитку професіоналізму педагога досліджує акмеологічний підхід?
Акмеологічний підхід досліджує такі категорії розвитку професіоналізму педагога: акме; професіоналізм як єдність компетентностей, адаптивності, інноваційної творчості; компетентність як інтегративний особистісний ресурс, який забезпечується професійними компетенціями; компетенції як технології успіху; фактори професіоналізму як обставини, які впливають на його рівень; особистість як професійно активний суб'єкт; самореалізація особистості професіонала як фактор здійснення педагогічної діяльності.
Які існують складові акмеологічної позиції майбутнього вчителя?
      Суть акмеологічної позиції майбутнього вчителя як новоутворення виявляється в прагненні особистості досягати позитивних самозмін професійній підготовці, ставленні до дитини як найвищої цінності, дотриманні морально- етичних правил поведінки в повсякденному житті, успішній реалізації особистісно-професійного потенціалу в різних видах діяльності вищого педагогічного навчального закладу. Акмеологічна позиція майбутнього вчителя формується в процесі цілеспрямованого переорієнтування його поглядів, переконань, думок, ідейних принципів на розвиток природи самості.
      Складовими акмеологічної позиції майбутнього вчителя є: мотиваційно- ціннісна складова як спрямування мотиваційно-ціннісної сфери студентів на розкриття акмеологічного потенціалу в процесі фахової підготовки; когнітивно- пізнавальна складова як оволодіння майбутніми вчителями знаннями про власну «Я»-концепцію, розвиток процесів самості; діяльнісно-поведінкова складова як оволодіння студентами вміннями виявлення й дотримання стійкої акмеологічної позиції.
Що вивчає синергетична акмеологія?
      Синергетична акмеологія як наука про закономірності досягнення максимальної досконалості будь-якою соціальною системою (зокрема, зокремою людиною) за допомогою самоорганізації.
 
Категория: Акмеологічний підхід | Добавил: SerVic
Просмотров: 3635 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar